Хламідіоз свиней (Chlamydiosis suum) — хронічне захворювання свиней усіх вікових груп, що характеризується у свиноматок абортами, народженням мертвого або нежиттєздатного приплоду, у хря-ків — орхітами та баланопоститами, у поросят — пневмоентерита-ми, енцефаломієлітами, артритами.
Історична довідка. В нашій країні хламідійну інфекцію почали вивчати в середині 70-х pp. XIX ст. після установлення безпосереднього зв'язку між захворюванням на пневмонію людей та хворобами завезених з тропічних країн папуг. За неповні сорок років установлено значне поширення хламідій серед різних видів тварин і доведено їх етіологічну роль у патології багатьох захворювань. У 1963 р.
A. П. Зотов, 3. С. Болдирєва першими в колишньому Радянському Союзі виділили збудника від хворих свиней і експериментально відтворили інфекцію у поросят. М. А. Добін (1969) у сироватках крові хворих тварин вперше знайшов при хламідіозі свиней специфічні комплементзв'язувальні антитіла, а болгарський учений Д. Огнев із співроб. (1970) доповнили діагностичні дослідження при хламідіозі реакцією аглютинації. В Україні це захворювання вперше виявили B. А. Бортничук (1974), А. И. Яцишин (1975), які описали характерні для хламідіозної пневмонії у поросят патологоанатомічні зміни в легенях. Подальші дослідження Л. В. Погуляєвої (1974), Г. П. Щербань, Г. Д. Фірсової (1977) значно доповнили опис патологоанатомічних змін при цій хворобі. В останні роки хламідіоз усе частіше реєструється в різних регіонах України, що свідчить про його подальше поширення. Економічні збитки обмежуються зазвичай втратами у зв'язку з абортами свиноматок та загибеллю слабких новонароджених поросят.
Збудник хвороби — Chlamydiae psittacci var. suis — належить до роду хламідій, місце яких у сучасній систематиці мікроорганізмів остаточно не з'ясовано. Хламідії мають переважно сферичну форму, досягають у діаметрі 250 — 450 нм, оточені двома тришаровими оболонками (зовнішньою клітинною стінкою та внутрішньою цитоплазматичною мембраною), проходять крізь бактерійні фільтри, містять як РНК, так і ДНК (на відміну від віріонів). Репродукуються в цитоплазмі чутливих клітин шляхом бінарного поділу ініціальних частинок, які перетворюються при цьому на початкові елементарні тільця. Хламідії культивують у жовтковій оболонці 6 — 7-денних курячих ембріонів, а також в організмі білих мишенят у разі їх інтра-церебрального чи інтраперитонеального зараження. У вагітних морських свинок спричинюють аборти.
Хламідії досить стійкі в зовнішньому середовищі. У ліофільному стані залишаються життєздатними понад 3 роки, в замороженому до - 42 °С — до одного року, за кімнатної температури — до 10 діб, у воді — до 17 діб, у тваринницьких приміщеннях у висушених екскрементах — до 6 міс. Інактивуються хламідії при 80 °С через ЗО хв, при 70 °С — через 45 хв, під дією ультрафіолетового опромінення — через ЗО с. Швидко гинуть під дією 2 %-го розчину їдкого натру, 1 %-го розчину соляної кислоти, 75°-го етилового спирту. Чутливі до антибіотиків тетрациклінового ряду.
Епізоотологія хвороби. На хламідіоз хворіють свині всіх вікових груп.
Незважаючи на значне поширення хламідій серед різних видів свійських і диких тварин та птиці, питання міжвидового передавання цих мікроорганізмів остаточно не з'ясовано.
Основним джерелом збудника інфекції у свиней є інфіковані кнури-плідники та свиноматки, в організмі яких хламідії зберігаються практично все життя. Збудник виділяється з організму інфікованих свиней з фекаліями, спермою, бронхіальним слизом, плодовими водами, абортованим плодом. Зараження відбувається аліментарним і аерогенним шляхами, а також через інфіковану сперму під час парування. Факторами передавання збудника можуть стати виділення хворих тварин, підстилка, предмети догляду, молоко хворих корів і свиней, а також кліщі, пухоїди, мухи. У свиней хламідіоз проявляється сезонно, найбільша кількість абортів і мертвонароджених поросят припадає на зимово-весняний період.
Патогенез. Після проникнення в організм хламідії накопичуються і розмножуються в клітинах РЕС та епітелію слизових оболонок. Потім проникають у кров, розносяться по всьому організму, осідаючи в паренхіматозних органах, лімфовузлах, плаценті, центральній нервовій системі, суглобах. У поросних свиноматок хламідії розмножуються в плаценті, що призводить до її запального ураження, інтенсивного інфікування плодів і, врешті, до абортів та народження мертвих або нежиттєздатних поросят. У молодих хряків збудник хвороби проникає в сім'яники, внаслідок чого різко знижується їхня статева активність, а зі спермою виділяються хламідії.
Клінічні ознаки та перебіг хвороби. При первинному виникненні інфекції в господарстві спостерігаються масові аборти у разових свинок, що виникають наприкінці поросності і можуть досягати 80 — 100 % випадків. Аборти та народження мертвих і нежиттєздатних поросят відмічають також і в частини основних свиноматок. У стаціонарно неблагополучних господарствах аборти реєструють лише у разових свинок. При цьому відхилень у стані здоров'я тварин, що абортували, зазвичай не буває, за винятком незначного підвищення температури тіла та зниження апетиту, іноді — агалактії, метритів.
У дорослих хряків захворювання проходить хронічно, без явно виражених клінічних ознак, іноді спостерігаються орхіти, артрити, зниження статевої активності. Проте у молодих хряків, які вперше потрапили в осередок інфекції, хламідіоз проходить гостро і супроводжується ураженням органів дихання, травлення та статевої системи. У них спостерігаються пригнічення, відмова від кормів, підвищення температури тіла до 40,5 — 41,0 °С, глибокий і частий кашель, проноси, запори, блювання, депресія, іноді загибель. Внаслідок ураження суглобів деякі хряки кульгають. Через 8—10 діб клінічні ознаки хвороби зникають, тварини починають повільно видужувати. У перехворілих хряків відмічають набряки в ділянці препуція, збільшення сім'яників, прискорення сечовиділення.
Новонароджені поросята мляві, зі слабким сисним рефлексом, їхня шкіра гіперемійована, з синюшним відтінком, слизові оболонки бліді, сухі. Такі поросята зазвичай гинуть на 5 — 7-му добу життя. При захворюванні поросят 3 — 4-денного віку спостерігаються підвищення температури тіла до 41 — 42 °С, ціаноз слизових оболонок, катаральний риніт, у 3 — 5 % хворих поросят серозний, з часом — гнійний кон'юнктивіт, короткочасні проноси. Надалі настає швидке виснаження хворих поросят, шкіра набуває жовто-коричневого кольору, на ній утворюються темно-коричневі кірочки. У деяких поросят спостерігаються ознаки ураження центральної нервової системи. Упродовж 2 — 3-тижневої ензоотії може загинути до 20 — 60 % поросят. При захворюванні поросят віком понад 2 міс спостерігаються ураження органів дихання, кон'юнктивіти, короткочасні проноси, схуднення. У більшості тварин виявляють обмежені (1 — 2 см) некротичні ураження шкіри в ділянках вух, тулуба, хвоста, у деяких поросят (5 %) — поліартрити.
За хронічного перебігу хламідіозу у свиней усіх вікових груп виявляють артрити, ентерити, кон'юнктивіти, пневмонії. У хряків найчастіше реєструють хронічний перебіг захворювання, без явно виражених клінічних ознак. Спостерігаються схуднення, зниження статевої активності, орхіти й артрити. Проте у молодих неінфікованих хряків, завезених у неблагополучне господарство, можливий гострий перебіг хвороби. Через 3 — 4 тижні у них виявляють пригнічення, відмову від корму, підвищення температури тіла до 40,5 — 41 °С, кашель, блювання, короткочасний пронос. На 8 — 10-ту добу ці явища зникають, хряки починають повільно одужувати, проте у деяких з них залишаються збільшення сім'яників, набряк препуція, прискорене сечовиділення.
Патологоанатомічні зміни. У свиноматок, що абортували, виявляють ендометрити, іноді осередковий некроз слизової оболонки матки, а також набряк та інфільтрацію плаценти. У загиблих хряків спостерігають збільшення в 1,5 — 2 рази розміру придатків сім'яників, геморагічне запалення сім'япроводів, баланопостити, орхіти. У абортованих плодів та поросят, що загинули в перші дні життя, виявляють набряки підшкірної сполучної тканини в ділянці голови, грудей, лопаток, дифузні крововиливи в тім'яній частині голови та на кінцівках, скупчення ексудату в грудній і черевній порожнинах, перикардіальній сумці, субплевральному просторі, кровонаповнення й крововиливи в печінці, осередки запалення в легенях. У разі ураження у поросят суглобів відмічають збільшення кількості синовіальної рідини, шорсткість і почервоніння капсули внутрішньої поверхні суглобів. Під час патогістологічного дослідження встановлюють значну лімфоїдно-гістіоцитарну та нейт-рофільну інфільтрацію слизової оболонки матки, периваскулярні лімфоїдно-клітинні інфільтрати, осередки некрозу та некробіозу в печінці абортованих плодів, значне кровонаповнення та некротичні осередки в центрі окремих канальців сім'яників.
Діагноз установлюють на підставі клініко-епізоотологічного обстеження поголів'я, патоморфологічних даних та результатів лабораторних досліджень.
Лабораторна діагностика. Передбачає мікроскопію мазків-відбитків з уражених органів забитих хворих свиноматок, а також абортованих плодів; виділення збудника на курячих ембріонах та його ідентифікацію; біологічну пробу на білих мишах; виявлення в сироватці крові протихламідійних антитіл. У лабораторію в термосі з льодом терміново направляють узяті від забитих свиноматок, що абортували, сичуг, шматочки плаценти, цілі абортовані плоди, піхвовий слиз. Від загиблих чи абортованих поросят відбирають і відправляють шматочки печінки, легень, селезінки, лімфатичні вузли, сечовий міхур, синовіальну рідину. У разі появи підозри щодо захворювання плідників — свіжу чи заморожену сперму, а при забої — сім'яники, частини паренхіматозних органів, лімфовузли. З метою серологічних досліджень направляють сироватку крові підозрюваних щодо захворювання тварин, а також тих свиноматок, що абортували.
Для мікроскопічного дослідження з патологічного матеріалу готують мазки і мазки-відбитки, які фіксують метанолом, фарбують за Романовським — Гімза й Маккіавелло, Стемпом, а також прямим і непрямим методами імунофлуоресценції. За допомогою імерсійної мікроскопії виявляють забарвлені елементарні тільця та цитоплазматичні включення, а під люмінесцентним мікроскопом — їх специфічне яскраво-зелене світіння. З метою виділення хламідій проводять зараження патологічним матеріалом у жовтковий міхур 6 — 7-денних курячих ембріонів. У разі позитивних результатів після 2—3 «сліпих» пасажів спостерігається загибель 70 — 80 % інфікованих курячих ембріонів. При мікроскопії мазків з жовткових оболонок, іноді з хоріоналантоїсної оболонки виявляють елементарні тільця хламідій. Для проведення біопроби патологічний матеріал в об'ємі по 0,5 мл вводять трьом білим мишам інтра-назально, інтрацеребрально або в черевну порожнину. В разі позитивних результатів заражені миші гинуть через 3 — 5 діб або 1 — 3 тижні. При їх розтині виявляють значне збільшення селезінки, а при мікроскопії забарвлених мазків-відбитків — елементарні тільця хламідій. Внаслідок зараження патологічним матеріалом вагітних морських свинок спостерігаються аборти, народження мертвих плодів або тяжке захворювання й загибель новонародженого потомства. У мазках з ексудату черевної й грудної порожнин загиблих морських свинок виявляють елементарні тільця хламідій.
Серологічні дослідження передбачають проведення РЗК з використанням діагностичного групового або видоспецифічного хламі-дійного антигену. Титри сироваток у розведенні 1:8—1:16 свідчать про латентну інфекцію або початок захворювання, 1 : 32 і вище — про перенесене захворювання.
Диференціальна діагностика. Під час установлення діагнозу на хламідіоз потрібно виключити бруцельоз, лептоспіроз, сальмонельоз. Вирішальне значення для цього мають результати виділення з патологічного матеріалу збудника відповідної хвороби та виявлення в сироватках крові специфічних антитіл.
Лікування не проводять. Хворих та підозрюваних щодо захворювання на хламідіоз тварин забивають на санітарній бойні.
Імунітет вивчений недостатньо. Для специфічної профілактики запропоновано емульсин-вакцину інактивовану проти хламідіозно-го аборту великої рогатої худоби, овець, кіз та свиней. Вакцина призначена для використання в неблагополучних та загрозливих щодо хламідіозу господарствах. Тварин щеплюють підшкірно одноразово, один раз на рік у дозах: свиней віком від 1 до 6 міс — 1 мл, понад 6 міс — 2 мл. Імунітет у щеплених тварин настає на 20 — 25-ту добу після вакцинації і зберігається впродовж 12 міс.
Профілактика та заходи боротьби. Включають чітке дотримання ветеринарно-санітарних та зоогігієнічних правил під час комплектування та розведення свиней. Особливу увагу слід приділяти захисту господарства від занесення збудника хвороби ззовні. У цьому відношенні особливо небезпечними є стаціонарно неблаго-получні щодо хламідіозу племінні ферми. Тому в господарствах -постачальниках треба заздалегідь проводити серологічні дослідження на хламідіоз, для чого у свиноматок і хряків вибірково відбирають кров і досліджують за допомогою РЗК. Під час 30-денного карантину 10 % завезених свиней обов'язково обстежують на хламідіоз серологічним методом. При цьому навіть невисокий титр (1:4) показників РЗК свідчить про носійство хламідій та інфіко-ваність поголів'я. Водночас проводять ретельне клінічне обстеження свинопоголів'я і всіх підозрюваних тварин з проявом кон'юнктивітів, орхітів, ринітів, локальних некрозів шкіри, а також перевіряють на хламідіоз серологічно. З профілактичною метою на станціях і пунктах штучного запліднення всіх племінних хряків один раз на 6 міс досліджують на хламідіоз серологічно, а при введенні нового поголів'я хряків досліджують у період їх кар антину в ання.
При переведенні свиней на основну ферму їх шкіру та кінцівки обробляють 1 %-м розчином формальдегіду або 0,5 %-м розчином гідроксиду натрію. На фермі здійснюють загальні профілактичні заходи. З метою своєчасного виявлення захворювання на хламідіоз у разі виникнення абортів, народження мертвого, нежиттєздатного приплоду, загибелі поросят у перші дні життя, а також інших характерних для хламідіозу клінічних ознак негайно проводять комплексні лабораторні дослідження. При встановленні хламідіозу господарство оголошують неблагополучним щодо цього захворювання, в ньому запроваджують відповідні обмеження, насамперед заборону вивезення та ввезення свиней, їх перегрупування, проводять оздоровчі заходи. Абортовані плоди, плодові оболонки, трупи загиблих тварин збирають у вологонепроникну тару і утилізують. Станки й приміщення, в яких знаходились хворі тварини, піддають ретельному очищенню й дезінфекції. Всі приміщення, а також обладнання, предмети догляду за тваринами дезінфікують через кожні 7—10 діб. Усіх хворих свиней з клінічними ознаками хламідіозу і підозрюваних щодо захворювання тварин, забивають на санітарній бойні. Здоровий свиней, що мали контакт з хворими, ставлять для відгодівлі з наступним відправленням для забою.
Припиняють парування свиней, отримання сперми від хряків. Усіх хряків серологічно досліджують на хламідіоз. Хряків, які позитивно реагують за РЗК або у спермі яких виявляють хламідій, піддають забою. Сперму, отриману від них раніше, знищують кип'ятінням упродовж 10 — 15 хв. Хряків, які дали негативні результати під час дослідження на хламідіоз, однак перебували в контакті з хворими, а також свиноматок і ремонтних свинок обробляють окситетрацикліном або дибіоміцином. Окситетрациклін вводять внутрішньом'язово двічі на добу впродовж 5 діб по 5 тис. ОД/кг; дибіоміцин застосовують у формі масляної суміші внутрішньом'язово, двічі, з інтервалом 10 — 12 діб, по 10 — 15 тис. ОД на 1 кг маси. Курс обробки вважають закінченим через 7 діб після останнього введення препарату. Свиноматок запліднюють тільки штучно, для чого використовують сперму від хряків з благополучних господарств.
Для дезінфекції приміщень та станків застосовують 2 — 3 %-й гарячий розчин їдкого натру, 2 %-й розчин формаліну, прояснений розчин хлорного вапна, що містить 3 % активного хлору, 5 %-й гарячий розчин кальцинованої соди, нейтральний розчин гіпохлориту кальцію, двотретиосновну сіль гіпохлориту кальцію з вмістом активного хлору 3 %, феносмолін 4 — 5 %-ї концентрації за експозиції не менш як 3 год. Гній знезаражують біотермічним методом.
Поступово все свинопоголів'я господарства замінюють здоровими свиньми, вирощеними на ізольованій фермі. Господарство визнають оздоровленим від хламідіозу свиней, якщо впродовж трьох років не було зареєстровано клінічно хворих свиней при негативних результатах серологічних досліджень.
Історична довідка. В нашій країні хламідійну інфекцію почали вивчати в середині 70-х pp. XIX ст. після установлення безпосереднього зв'язку між захворюванням на пневмонію людей та хворобами завезених з тропічних країн папуг. За неповні сорок років установлено значне поширення хламідій серед різних видів тварин і доведено їх етіологічну роль у патології багатьох захворювань. У 1963 р.
A. П. Зотов, 3. С. Болдирєва першими в колишньому Радянському Союзі виділили збудника від хворих свиней і експериментально відтворили інфекцію у поросят. М. А. Добін (1969) у сироватках крові хворих тварин вперше знайшов при хламідіозі свиней специфічні комплементзв'язувальні антитіла, а болгарський учений Д. Огнев із співроб. (1970) доповнили діагностичні дослідження при хламідіозі реакцією аглютинації. В Україні це захворювання вперше виявили B. А. Бортничук (1974), А. И. Яцишин (1975), які описали характерні для хламідіозної пневмонії у поросят патологоанатомічні зміни в легенях. Подальші дослідження Л. В. Погуляєвої (1974), Г. П. Щербань, Г. Д. Фірсової (1977) значно доповнили опис патологоанатомічних змін при цій хворобі. В останні роки хламідіоз усе частіше реєструється в різних регіонах України, що свідчить про його подальше поширення. Економічні збитки обмежуються зазвичай втратами у зв'язку з абортами свиноматок та загибеллю слабких новонароджених поросят.
Збудник хвороби — Chlamydiae psittacci var. suis — належить до роду хламідій, місце яких у сучасній систематиці мікроорганізмів остаточно не з'ясовано. Хламідії мають переважно сферичну форму, досягають у діаметрі 250 — 450 нм, оточені двома тришаровими оболонками (зовнішньою клітинною стінкою та внутрішньою цитоплазматичною мембраною), проходять крізь бактерійні фільтри, містять як РНК, так і ДНК (на відміну від віріонів). Репродукуються в цитоплазмі чутливих клітин шляхом бінарного поділу ініціальних частинок, які перетворюються при цьому на початкові елементарні тільця. Хламідії культивують у жовтковій оболонці 6 — 7-денних курячих ембріонів, а також в організмі білих мишенят у разі їх інтра-церебрального чи інтраперитонеального зараження. У вагітних морських свинок спричинюють аборти.
Хламідії досить стійкі в зовнішньому середовищі. У ліофільному стані залишаються життєздатними понад 3 роки, в замороженому до - 42 °С — до одного року, за кімнатної температури — до 10 діб, у воді — до 17 діб, у тваринницьких приміщеннях у висушених екскрементах — до 6 міс. Інактивуються хламідії при 80 °С через ЗО хв, при 70 °С — через 45 хв, під дією ультрафіолетового опромінення — через ЗО с. Швидко гинуть під дією 2 %-го розчину їдкого натру, 1 %-го розчину соляної кислоти, 75°-го етилового спирту. Чутливі до антибіотиків тетрациклінового ряду.
Епізоотологія хвороби. На хламідіоз хворіють свині всіх вікових груп.
Незважаючи на значне поширення хламідій серед різних видів свійських і диких тварин та птиці, питання міжвидового передавання цих мікроорганізмів остаточно не з'ясовано.
Основним джерелом збудника інфекції у свиней є інфіковані кнури-плідники та свиноматки, в організмі яких хламідії зберігаються практично все життя. Збудник виділяється з організму інфікованих свиней з фекаліями, спермою, бронхіальним слизом, плодовими водами, абортованим плодом. Зараження відбувається аліментарним і аерогенним шляхами, а також через інфіковану сперму під час парування. Факторами передавання збудника можуть стати виділення хворих тварин, підстилка, предмети догляду, молоко хворих корів і свиней, а також кліщі, пухоїди, мухи. У свиней хламідіоз проявляється сезонно, найбільша кількість абортів і мертвонароджених поросят припадає на зимово-весняний період.
Патогенез. Після проникнення в організм хламідії накопичуються і розмножуються в клітинах РЕС та епітелію слизових оболонок. Потім проникають у кров, розносяться по всьому організму, осідаючи в паренхіматозних органах, лімфовузлах, плаценті, центральній нервовій системі, суглобах. У поросних свиноматок хламідії розмножуються в плаценті, що призводить до її запального ураження, інтенсивного інфікування плодів і, врешті, до абортів та народження мертвих або нежиттєздатних поросят. У молодих хряків збудник хвороби проникає в сім'яники, внаслідок чого різко знижується їхня статева активність, а зі спермою виділяються хламідії.
Клінічні ознаки та перебіг хвороби. При первинному виникненні інфекції в господарстві спостерігаються масові аборти у разових свинок, що виникають наприкінці поросності і можуть досягати 80 — 100 % випадків. Аборти та народження мертвих і нежиттєздатних поросят відмічають також і в частини основних свиноматок. У стаціонарно неблагополучних господарствах аборти реєструють лише у разових свинок. При цьому відхилень у стані здоров'я тварин, що абортували, зазвичай не буває, за винятком незначного підвищення температури тіла та зниження апетиту, іноді — агалактії, метритів.
У дорослих хряків захворювання проходить хронічно, без явно виражених клінічних ознак, іноді спостерігаються орхіти, артрити, зниження статевої активності. Проте у молодих хряків, які вперше потрапили в осередок інфекції, хламідіоз проходить гостро і супроводжується ураженням органів дихання, травлення та статевої системи. У них спостерігаються пригнічення, відмова від кормів, підвищення температури тіла до 40,5 — 41,0 °С, глибокий і частий кашель, проноси, запори, блювання, депресія, іноді загибель. Внаслідок ураження суглобів деякі хряки кульгають. Через 8—10 діб клінічні ознаки хвороби зникають, тварини починають повільно видужувати. У перехворілих хряків відмічають набряки в ділянці препуція, збільшення сім'яників, прискорення сечовиділення.
Новонароджені поросята мляві, зі слабким сисним рефлексом, їхня шкіра гіперемійована, з синюшним відтінком, слизові оболонки бліді, сухі. Такі поросята зазвичай гинуть на 5 — 7-му добу життя. При захворюванні поросят 3 — 4-денного віку спостерігаються підвищення температури тіла до 41 — 42 °С, ціаноз слизових оболонок, катаральний риніт, у 3 — 5 % хворих поросят серозний, з часом — гнійний кон'юнктивіт, короткочасні проноси. Надалі настає швидке виснаження хворих поросят, шкіра набуває жовто-коричневого кольору, на ній утворюються темно-коричневі кірочки. У деяких поросят спостерігаються ознаки ураження центральної нервової системи. Упродовж 2 — 3-тижневої ензоотії може загинути до 20 — 60 % поросят. При захворюванні поросят віком понад 2 міс спостерігаються ураження органів дихання, кон'юнктивіти, короткочасні проноси, схуднення. У більшості тварин виявляють обмежені (1 — 2 см) некротичні ураження шкіри в ділянках вух, тулуба, хвоста, у деяких поросят (5 %) — поліартрити.
За хронічного перебігу хламідіозу у свиней усіх вікових груп виявляють артрити, ентерити, кон'юнктивіти, пневмонії. У хряків найчастіше реєструють хронічний перебіг захворювання, без явно виражених клінічних ознак. Спостерігаються схуднення, зниження статевої активності, орхіти й артрити. Проте у молодих неінфікованих хряків, завезених у неблагополучне господарство, можливий гострий перебіг хвороби. Через 3 — 4 тижні у них виявляють пригнічення, відмову від корму, підвищення температури тіла до 40,5 — 41 °С, кашель, блювання, короткочасний пронос. На 8 — 10-ту добу ці явища зникають, хряки починають повільно одужувати, проте у деяких з них залишаються збільшення сім'яників, набряк препуція, прискорене сечовиділення.
Патологоанатомічні зміни. У свиноматок, що абортували, виявляють ендометрити, іноді осередковий некроз слизової оболонки матки, а також набряк та інфільтрацію плаценти. У загиблих хряків спостерігають збільшення в 1,5 — 2 рази розміру придатків сім'яників, геморагічне запалення сім'япроводів, баланопостити, орхіти. У абортованих плодів та поросят, що загинули в перші дні життя, виявляють набряки підшкірної сполучної тканини в ділянці голови, грудей, лопаток, дифузні крововиливи в тім'яній частині голови та на кінцівках, скупчення ексудату в грудній і черевній порожнинах, перикардіальній сумці, субплевральному просторі, кровонаповнення й крововиливи в печінці, осередки запалення в легенях. У разі ураження у поросят суглобів відмічають збільшення кількості синовіальної рідини, шорсткість і почервоніння капсули внутрішньої поверхні суглобів. Під час патогістологічного дослідження встановлюють значну лімфоїдно-гістіоцитарну та нейт-рофільну інфільтрацію слизової оболонки матки, периваскулярні лімфоїдно-клітинні інфільтрати, осередки некрозу та некробіозу в печінці абортованих плодів, значне кровонаповнення та некротичні осередки в центрі окремих канальців сім'яників.
Діагноз установлюють на підставі клініко-епізоотологічного обстеження поголів'я, патоморфологічних даних та результатів лабораторних досліджень.
Лабораторна діагностика. Передбачає мікроскопію мазків-відбитків з уражених органів забитих хворих свиноматок, а також абортованих плодів; виділення збудника на курячих ембріонах та його ідентифікацію; біологічну пробу на білих мишах; виявлення в сироватці крові протихламідійних антитіл. У лабораторію в термосі з льодом терміново направляють узяті від забитих свиноматок, що абортували, сичуг, шматочки плаценти, цілі абортовані плоди, піхвовий слиз. Від загиблих чи абортованих поросят відбирають і відправляють шматочки печінки, легень, селезінки, лімфатичні вузли, сечовий міхур, синовіальну рідину. У разі появи підозри щодо захворювання плідників — свіжу чи заморожену сперму, а при забої — сім'яники, частини паренхіматозних органів, лімфовузли. З метою серологічних досліджень направляють сироватку крові підозрюваних щодо захворювання тварин, а також тих свиноматок, що абортували.
Для мікроскопічного дослідження з патологічного матеріалу готують мазки і мазки-відбитки, які фіксують метанолом, фарбують за Романовським — Гімза й Маккіавелло, Стемпом, а також прямим і непрямим методами імунофлуоресценції. За допомогою імерсійної мікроскопії виявляють забарвлені елементарні тільця та цитоплазматичні включення, а під люмінесцентним мікроскопом — їх специфічне яскраво-зелене світіння. З метою виділення хламідій проводять зараження патологічним матеріалом у жовтковий міхур 6 — 7-денних курячих ембріонів. У разі позитивних результатів після 2—3 «сліпих» пасажів спостерігається загибель 70 — 80 % інфікованих курячих ембріонів. При мікроскопії мазків з жовткових оболонок, іноді з хоріоналантоїсної оболонки виявляють елементарні тільця хламідій. Для проведення біопроби патологічний матеріал в об'ємі по 0,5 мл вводять трьом білим мишам інтра-назально, інтрацеребрально або в черевну порожнину. В разі позитивних результатів заражені миші гинуть через 3 — 5 діб або 1 — 3 тижні. При їх розтині виявляють значне збільшення селезінки, а при мікроскопії забарвлених мазків-відбитків — елементарні тільця хламідій. Внаслідок зараження патологічним матеріалом вагітних морських свинок спостерігаються аборти, народження мертвих плодів або тяжке захворювання й загибель новонародженого потомства. У мазках з ексудату черевної й грудної порожнин загиблих морських свинок виявляють елементарні тільця хламідій.
Серологічні дослідження передбачають проведення РЗК з використанням діагностичного групового або видоспецифічного хламі-дійного антигену. Титри сироваток у розведенні 1:8—1:16 свідчать про латентну інфекцію або початок захворювання, 1 : 32 і вище — про перенесене захворювання.
Диференціальна діагностика. Під час установлення діагнозу на хламідіоз потрібно виключити бруцельоз, лептоспіроз, сальмонельоз. Вирішальне значення для цього мають результати виділення з патологічного матеріалу збудника відповідної хвороби та виявлення в сироватках крові специфічних антитіл.
Лікування не проводять. Хворих та підозрюваних щодо захворювання на хламідіоз тварин забивають на санітарній бойні.
Імунітет вивчений недостатньо. Для специфічної профілактики запропоновано емульсин-вакцину інактивовану проти хламідіозно-го аборту великої рогатої худоби, овець, кіз та свиней. Вакцина призначена для використання в неблагополучних та загрозливих щодо хламідіозу господарствах. Тварин щеплюють підшкірно одноразово, один раз на рік у дозах: свиней віком від 1 до 6 міс — 1 мл, понад 6 міс — 2 мл. Імунітет у щеплених тварин настає на 20 — 25-ту добу після вакцинації і зберігається впродовж 12 міс.
Профілактика та заходи боротьби. Включають чітке дотримання ветеринарно-санітарних та зоогігієнічних правил під час комплектування та розведення свиней. Особливу увагу слід приділяти захисту господарства від занесення збудника хвороби ззовні. У цьому відношенні особливо небезпечними є стаціонарно неблаго-получні щодо хламідіозу племінні ферми. Тому в господарствах -постачальниках треба заздалегідь проводити серологічні дослідження на хламідіоз, для чого у свиноматок і хряків вибірково відбирають кров і досліджують за допомогою РЗК. Під час 30-денного карантину 10 % завезених свиней обов'язково обстежують на хламідіоз серологічним методом. При цьому навіть невисокий титр (1:4) показників РЗК свідчить про носійство хламідій та інфіко-ваність поголів'я. Водночас проводять ретельне клінічне обстеження свинопоголів'я і всіх підозрюваних тварин з проявом кон'юнктивітів, орхітів, ринітів, локальних некрозів шкіри, а також перевіряють на хламідіоз серологічно. З профілактичною метою на станціях і пунктах штучного запліднення всіх племінних хряків один раз на 6 міс досліджують на хламідіоз серологічно, а при введенні нового поголів'я хряків досліджують у період їх кар антину в ання.
При переведенні свиней на основну ферму їх шкіру та кінцівки обробляють 1 %-м розчином формальдегіду або 0,5 %-м розчином гідроксиду натрію. На фермі здійснюють загальні профілактичні заходи. З метою своєчасного виявлення захворювання на хламідіоз у разі виникнення абортів, народження мертвого, нежиттєздатного приплоду, загибелі поросят у перші дні життя, а також інших характерних для хламідіозу клінічних ознак негайно проводять комплексні лабораторні дослідження. При встановленні хламідіозу господарство оголошують неблагополучним щодо цього захворювання, в ньому запроваджують відповідні обмеження, насамперед заборону вивезення та ввезення свиней, їх перегрупування, проводять оздоровчі заходи. Абортовані плоди, плодові оболонки, трупи загиблих тварин збирають у вологонепроникну тару і утилізують. Станки й приміщення, в яких знаходились хворі тварини, піддають ретельному очищенню й дезінфекції. Всі приміщення, а також обладнання, предмети догляду за тваринами дезінфікують через кожні 7—10 діб. Усіх хворих свиней з клінічними ознаками хламідіозу і підозрюваних щодо захворювання тварин, забивають на санітарній бойні. Здоровий свиней, що мали контакт з хворими, ставлять для відгодівлі з наступним відправленням для забою.
Припиняють парування свиней, отримання сперми від хряків. Усіх хряків серологічно досліджують на хламідіоз. Хряків, які позитивно реагують за РЗК або у спермі яких виявляють хламідій, піддають забою. Сперму, отриману від них раніше, знищують кип'ятінням упродовж 10 — 15 хв. Хряків, які дали негативні результати під час дослідження на хламідіоз, однак перебували в контакті з хворими, а також свиноматок і ремонтних свинок обробляють окситетрацикліном або дибіоміцином. Окситетрациклін вводять внутрішньом'язово двічі на добу впродовж 5 діб по 5 тис. ОД/кг; дибіоміцин застосовують у формі масляної суміші внутрішньом'язово, двічі, з інтервалом 10 — 12 діб, по 10 — 15 тис. ОД на 1 кг маси. Курс обробки вважають закінченим через 7 діб після останнього введення препарату. Свиноматок запліднюють тільки штучно, для чого використовують сперму від хряків з благополучних господарств.
Для дезінфекції приміщень та станків застосовують 2 — 3 %-й гарячий розчин їдкого натру, 2 %-й розчин формаліну, прояснений розчин хлорного вапна, що містить 3 % активного хлору, 5 %-й гарячий розчин кальцинованої соди, нейтральний розчин гіпохлориту кальцію, двотретиосновну сіль гіпохлориту кальцію з вмістом активного хлору 3 %, феносмолін 4 — 5 %-ї концентрації за експозиції не менш як 3 год. Гній знезаражують біотермічним методом.
Поступово все свинопоголів'я господарства замінюють здоровими свиньми, вирощеними на ізольованій фермі. Господарство визнають оздоровленим від хламідіозу свиней, якщо впродовж трьох років не було зареєстровано клінічно хворих свиней при негативних результатах серологічних досліджень.
Немає коментарів:
Дописати коментар