неділя, 4 листопада 2012 р.

Везикулярна екзантема

Везикулярна екзантема (Exanthema vesicularis) — гостра висо-коконтагіозна хвороба свиней, яка характеризується гарячкою, везикулярним ураженням слизової оболонки ротової порожнини й шкіри в ділянці вінчика, міжратицевої щілини та м'якушів.

Історична довідка. Вперше захворювання було виявлено в СІЛА в 1932 р. і описано як «каліфорнійська хвороба». У 1936 р. Траум довів її самостійність та вірусну етіологію. У 1950 — 1952 pp. хвороба набула значного поширення в Америці, де проходила у вигляді епізоотії. Збудник хвороби був виділений у 1972 р. і віднесений до роду каліцивірусів.

Є припущення, що первинне занесення цього вірусу до популяції свиней відбулося шляхом згодовування їм незнезаражених продуктів забою морських ссавців — носіїв цього збудника. Економічні збитки незначні і зумовлюються втратою хворими тваринами маси, низькими приростами її у свиней на відгодівлі, абортами у свиноматок.

Збудник хвороби — РНК-геномний вірус з родини Picornaviridae. Віріони сферичної форми, діаметром ЗО — 32 нм. Вірус є епітеліот-ропним, має 16 антигенно різних серотипів. Виявляється в період гарячки в крові та внутрішніх органах хворих свиней, а пізніше — в епітеліальних клітинах, стінках та вмісті везикул. Вірус культивують у первинних культурах клітин нирок поросят, нирок ембріона свині та в перещеплюваній лінії РК-15. Лабораторні тварини до вірусу везикулярної екзантеми несприйнятливі.

Вірус стійкий у зовнішньому середовищі та проти різних фізико-хімічних факторів. Зберігає інфекційну активність за кімнатної температури впродовж 6 тижнів, при 37 °С — 24 год. В інфікованих стінках везикул, законсервованих у 5 %-му водному розчині гліцерину, при 4 °С і рН = 7,4 залишається життєздатним упродовж багатьох років. У свинині при 7 °С зберігається до ЗО діб, при мінусовій температурі — до 4 міс, у боєнських відходах при 7 °С — 4 — 5 тижнів. Стійкий до дії ефіру, хлороформу, дезоксихолату натрію та до реакції середовища в діапазоні рН = 5,0 - 10,0. Швидко інактивується під дією 2 %-го розчину гідроксиду натрію, 2 — 3 %-го розчину формаліну та за температур понад 50 °С.

Епізоотологія хвороби. Хворіють свійські свині незалежно від породи та віку. Експериментально вдається заразити коней, із лабораторних тварин — ховрахів. Джерелом збудника інфекції є хворі свині, які починають виділяти вірус уже в інкубаційний період, а також вірусоносії впродовж 3 — 4 міс після перехворювання. Вірус виділяється з організму інфікованих свиней разом зі стінками та вмістом везикул, сечею, фекаліями. Зараження відбувається при прямому контакті з інфікованими тваринами, а також через конта-міновані вірусом предмети догляду, корми, воду, приміщення та загони, де утримуються хворі свині. Особливу небезпеку становлять незнезаражені боєнські та кухонні відходи, використання яких для корму може призвести до спалаху інфекції та масового захворювання тварин. Летальність становить менш ніж 5 %.

Патогенез. До кінця не з'ясований. Вважають, що патологічний процес має двостадійний характер. Перша стадія триває 48 — 72 год і проявляється вірусемією, гарячкою та утворенням первинних везикул на п'ятачку й слизовій оболонці ротової порожнини. У другій стадії, яка триває 24 — 72 год, температура тіла знижується, на кінцівках та вимені з'являються вторинні везикули. Екзематозний процес може ускладнюватися секундарною мікрофлорою з наступ­ним розвитком різних патологічних явищ.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 1 — 12 діб. Перебіг хвороби гострий, хоча зареєстровані випадки й інапарантного перебігу з вірусоносійством. На початку хвороби у свиней спостерігаються гарячка, в'ялість, зниження апетиту, слинотеча. Одночасно на п'ятачку та слизовій оболонці ротової порожнини з'являються первинні везикули з серозним ексудатом, які швидко лопаються, а на їхньому місці утворюються болісні ерозії та виразки. Згодом їх поверхня вкривається фібринозними плівками, уражені місця швидко загоюються. Температура знижується, але загальний стан хворих свиней не поліпшується. У цей час на шкірі кінцівок у ділянці вінчика, зап'ястка, м'якушів, а також міжрати-цевої щілини утворюються вторинні везикули. Хворі тварини пригнічені, виснажені, більше лежать, підводяться з великими труднощами, сильно кульгають. Наприкінці першого тижня везикулярні ураження шкіри минають і впродовж наступних 7 — 10 діб тварини починають одужувати. В разі приєднання до хвороби секундарної мікрофлори розвиваються різні ускладнення (панарицій, спадання рогового башмака), значно збільшується (до 10 %) летальність серед поросят. У свиноматок під час цієї хвороби можуть спостерігатися аборти, везикулярні ураження вимені, зниження секреції молока.

Патологоанатомічні зміни. Виявляються на шкірі кінцівок та слизовій оболонці ротової порожнини у вигляді везикулярних уражень, ерозій та виразок, зумовлених репродукуванням вірусу в мальпігієвому шарі епідермісу.

Діагноз установлюється в основному на підставі лабораторних досліджень, оскільки відрізнити везикулярну екзантему від інших везикулярних захворювань свиней неможливо.

Лабораторна діагностика. Ґрунтується на ізоляції вірусу з патологічного матеріалу, його ідентифікації та визначенні типу виділеного вірусу за РЗК. Для дослідження в лабораторію направляють стінки та вміст везикул, відібрані в першу добу їх утворення. З метою виділення вірусу проводять зараження патологічним матеріалом первинних культур клітин нирок поросят або перещеплювану лінію РК-15.

У разі наявності вірусу везикулярної екзантеми в заражених культурах клітин через 8—10 год з'являється ЦПД у вигляді великих світлих і маленьких темних бляшок вздовж усього моношару, дегенерації цитоплазми та ядра клітини, утворення в цитоплазмі гроноподібних скупчень віріонів. Ідентифікацію виділеного вірусу здійснюють за допомогою реакції нейтралізації специфічною сироваткою. Для типізації вірусу проводять дослідження везикулярної рідини та суспензії з везикулярних стінок за РЗК з типоспецифіч-ними сироватками.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення ящуру, везикулярного стоматиту й везикулярної хвороби свиней. При ящурі у свиней уражуються переважно п'ятачок, кінцівки, соски вимені, дуже рідко — ротова порожнина; позитивна біопроба на морських свинках. На везикулярний стоматит хворіють усі свійські тварини, не буває одночасного утворення везикул у ротовій порожнині й на кінцівках; позитивна біопроба на мишенятах. При везикулярній хворобі уражуються лише свині, інші види тварин не хворіють. Позитивна біопроба на одноденних мишенятах. В усіх випадках остаточний діагноз установлюють на підставі результатів дослідження патологічного матеріалу за допомогою реакції зв'язування комплементу та реакції нейтралізації.

Лікування. Специфічних засобів лікування не запропоновано. Застосовують різні дезінфекційні та в'яжучі розчини, уражені ділянки шкіри змащують мазями й антисептиками. Використовують антибіотики.

Імунітет. Після перехворювання у свиней формується короткочасний імунітет. Вакцинація свиней не перспективна у зв'язку зі значною численністю типів вірусу везикулярної екзантеми.

Профілактика та заходи боротьби. Оскільки територія України благополучна щодо захворювання, слід чітко дотримуватись вимог ветеринарно-санітарного нагляду під час відбору та завезення свиней з-за кордону. В разі появи захворювання доцільно провести поголовний забій свиней неблагополучної групи з наступним ретельним очищенням місць тимчасового перебування тварин та дезінфекцією. Трупи хворих свиней та відходи забою спалюють. Приміщення після остаточної дезінфекції залишають вільними від свиней улітку впродовж 2 міс, узимку — впродовж усієї зими.

Немає коментарів:

Дописати коментар